Ірина Несен

Художня тканина в Україні ХІХ ст.: панські виробництва

Виробництво різних ґатунків тканин в Україні розвивалось упродовж багатьох століть. Вже в часи Київської Русі ткання текстильних виробів стало самостійним ремеслом, що розвивалося у містах, натомість у селах залишалось домашнім заняттям. В умовах розвитку пізнього феодалізму виготовленням тканин в Україні займались селяни, міські цеховики, приміські партачі, поміщицькі і монастирські майстерні, а з часом – мануфактури і великі фабричні виробництва. Кожна з цих структур була пов’язана з накопиченням і удосконаленням технічних і мистецьких знань технологій, переплетень, матеріалів.
Мануфактурні майстерні промислового типу формувались на базі діяльності цехів (ХVІІ–ХVІІІ ст.). У ХІХ ст. в Україні вже працювало чимало суконних фабрик. Так, у середині ХІХ ст. на теренах Полтавської губернії виробництв фабричного типу, що виробляли сукно діяло близько двох десятків [1, 36]. Існування таких фабрик значною мірою впливало на розвиток і технічне удосконалення виробництва селянських вовняних тканин.
Дворові ткацькі майстерні створювали також поміщики. У них селянки відробляли кріпаччину прядінням і ткацтвом. Так, на Поділлі дівчина-кріпачка, щоб отримати від пана дозвіл на вінчання, мала дати 150 мір. Кожен ткач у зимовий час працював не лише з власним, а і з панським прядивом, маючи виткати за сезон 50 мір полотна з нього прядива [3, 55]. Від початку ХVІІІ ст. у таких майстернях, як і у мануфактурному виробництві, працювала велика кількість іноземних технологів. Відтак, працюючи у таких виробництвах, селянки набували професійних навичок [2, 3].
Серед різних типів тканин, що їх виробляли у панських майстернях, чільне місце належало узорним виробам і килимам. Такі осередки в ХІХ ст. існували у багатьох регіонах України. Так, у східній Галичині чільне місце у розвитку килимарства належало с. Вікно (Тернопільшина), де існувала майстерня поміщика Володислава Федоровича. У цьому районі слід також згадати Тадея Федоровича, з с. Клебанівки, Оскара Потоцького з м. Бучача, Івана Турчанського з Будзанова, Мандлову, яка у Тернополі мала фабрику по виготовленню художніх тканин [4].
Особливим закладом художнього текстилю тривалий час була фабрика макат О. Потоцького у Бучачі (Тернопільщина). Виробництво тут існувало від 1879 р. у Підзамочку. Матеріали для виробів використовувалися виключно іноземного походження – золотні (посріблені і позолочені) і шовкові нитки. Їх завозили з Італії, Франції, Туреччини, Китаю, Індії, Японії. Це виробництва стало продовженням традицій золотного ткацтва попередніх двох століть і стабільно спеціалізувалося на виготовленні скатертин і килимів.
У Подільській губернії, де народне килимарство було особливо поширене в Ольгопільському і Балтському повітах, серед згаданих закладів, заснованих поміщиками особливо активно діяла Немирівська ткацько-килимарська майстерня княгині Марії Щербатової.
Поміщицькі майстерні існували і в Центральній Україні. З-поміж них окремої уваги заслуговує діяльність ткацьких і килимарських майстерень започаткованих Варварою Ханенко. Перша з них була організована у с. Яровому, де розташовувався маєток Ханенків. Пізніше майстерню було переведено у с. Оленівку (кол. Васильківського повіту). У ній керівником і творцем композицій для килимів у цей час був художник Василь Кричевський.

Панські майстерні в Україні, що спеціалізувались на виготовленні текстилю побутового і мистецького типів були підґрунтям для подальшої діяльності земств у царині розвитку в регіонах кустарної промисловості. Опосередковано вироби цих майстерень вплинули на композиції місцевих народних килимів.

Література

1. Михайлів Ю. Ткачування в Україні. Мистецтво. 1919. Число 3. С. 25–27; Число 4. С. 36–39.
2. Новицька М.О. Відділ шиття та тканин Лаврського музею. Державний архів літератури та мистецтва (далі ДАЛМ – І.Н.). Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 30.
3. Шевченко Л.П. Народні способи фарбування тканини. Центральний дердавний архів літератури і мистецтва. Ф. 439. Оп. 1. Спр. 5.
4. Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ ст. Структурування, методологія, художні позиції. Львів, 2005. 528 с.

Авторка:
Ірина Іванівна НЕСЕН
Кандидатка історичних наук, доцентка,
доцентка кафедри мистецтвознавчої експертизи Національної
академії керівних кадрів культури і мистецтв