Центр української культури та мистецтва

Київ, вул. Хорива, 19-В

пн. - пт. 10:00 – 19:00

субота 10:00 – 18:00

Центр української культури та мистецтва

Київ, вул. Хорива, 19-В

пн. - пт. 10:00 – 19:00

субота 10:00 – 18:00

21 червня 2016

Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко

Про лялькарство, мистецьке життя Маріуполя та призначення мистецтва.

***
Володимир Білик: Нещодавно Ви відвідували Київ та брали зі своїми виробами участь в кількох виставкових проектах, в тому числі й «Сонячний Великдень-2016». Розкажіть про свої враження. Що Ви побачили в зібраннях різних майстрів?
Світлана Мєшкова-Давиденко: Я помітила єдність всіх регіонів. Існують певні відмінні стилістичні елементи, але загалом, на рівні форм – вражає єдність творів з Заходу, Сходу, Півдня. Разом виставки складають велику картину. За нею видно всю міць українського народного мистецтва.

ВБ: Як гадаєте, чи зайняли Ваші роботи належне місце в експозиціях?
СМД: Цілком!

ВБ: Розкажіть детальніше про ляльки, які Ви створюєте.
СМД: Я роблю ляльки за оповідями бабусі. Вона розказувала, які ляльки шила її мати. Так сталося, що в нас вся родина – переселенці. Моя прабабуся – з Чернігівщини. Прибула в Маріуполь у 30-ті, під час Голодомору. Вона шила різні ляльки – для дітей, весільні, обереги на дорогу. Всередині ляльок могла бути земля, шишки чи вугілля. Останнє вкладали в ляльку, аби мандрівник відчував тепло рідної хати, родини. Я намагаюся відтворювати їх. Шукаю інформацію, комбіную. Важливо зберігати цю частку пам’яті. Зараз готується книга, де будуть фоторепродукції моїх ляльок разом із майстер-класами з їх створення. Гадаю, книга зможе трохи популяризувати лялькарством.

ВБ: Що для вас означає створення ляльки?
СМД: Часто майстри кажуть, що це життя, духовний досвід. Для мене це занурення в спогади дитинства. Ту атмосферу. Коли я роблю ляльки – повертаються такі миті, які мені здавалися забутими. В них переходять ці тендітні емоції. Вони наповнюються ними та набувають певної особливості. Навіть характеру. Приємно, що мої діти досі бавляться виключно тими іграшками, які я робила. Важливо зауважити, що я не роблю їх безпосередньо на продаж. Цього ніколи нема в задумі. У ляльках я виявляю себе.

ВБ: На Вашу думку, в чому полягає особливість української ляльки в порівнянні з іншими?
СМД: Складно сказати. Мені здається, вона більша за інші – в символічному плані. У неї стільки вкладається – праці, емоцій. Під час створення вона обростає такою аурою – майже світиться. Я живу в такому місті, де культури різних народів з покоління в покоління перепліталися, змішувалися. В Маріуполі є грецька, українська, російська, татарські культури. Кожна з них щось додає. Я помічаю це в своїх роботах.

ВБ: Що саме приносять інші культури?
СМД: Мені важко це визначити, але дуже часто, коли я виставляюся в Маріуполі – кожен відвідувач бачить в моїх роботах елементи тієї культури, з якою він себе асоціює.

***
ВБ: З чого розпочалося Ваше зацікавлення лялькарством?
СМД: В дитинстві – мати робила мені мотанки. Я гралася з ними, щось сама пробувала. Потім це забулося. Коли народилася донька – все почало повертатися. Я почала цікавитися цим, досліджувати, пробувати. Поворотним моментом стала подорож в Національний музей архітектури та побуту України чотири роки тому. Там я побачила роботи багатьох майстрів – найрізноманітніші, неймовірніші роботи! Це так надихнуло мене, що після повернення додому виникло відчуття, немов до цього я жила якось наполовину, а тепер на повну. Усе перевернулося.

ВБ: Яким чином триває Ваш робочий процес?
СМД: Власне задум зріє деякий час. Роблю замальовки в голові. Формую загальний обрис. Продумую деталі. Визначаюся, які матеріали буду використовувати. Але, коли сідаю робити, все стає непередбачуваним – трансформується. Часто первинний задум та остаточний результат зовсім не схожі один на одного. Будь-який мій твір розпочинається з молитви. Це проведення межі. З того моменту розпочинається безпосередня робота. Мені подобається створювати ляльки, писати писанки під музику. Особливо під пісні Квітки Цісик. Здається, ці звуки приносять щось у мої вироби. У них виникає інша, таємнича легкість.

***
ВБ: Розкажіть про те, як проходить Ваша виставкова діяльність?
СМД: Найчастіше запрошують організатори різних заходів. Десь бачать роботи, хтось «дає наводку». Взагалі, обмін інформацією між майстрами відіграє важливу роль. Без таких зусиль більшість заходів була б набагато біднішою. Періодично можу побачити оголошення про збір робіт в проект в соціальних мережах.

ВБ: Що дає Вам участь у виставках?
СМД: Це можливість спілкуватися, обмінятися думками та досвідом. Підготовка добірки до виставки – великий виклик. Це виховує, організовує. Я вчуся дивлячись на роботи інших майстрів, спілкуючись з ними – це допомагає дивитися на світ інакше. Підказує куди рухатися та що робити далі.

***
ВБ: Як проходить мистецький процес в Маріуполі?
СМД: З огляду на сумнозвісні події – добре, що воно є. Багато майстрів виїхало. Виставкова діяльність суттєво скоротилася. Виставкові проекти стали меншими. Переважно, вони відбуваються в бібліотеках. Відвідуваність залежить від часу проведення. Більшість заходів відбувається виключно на ентузіазмі місцевих майстрів. Періодично долучається адміністрація, але мінімально…

ВБ: А яке ставлення в місцевого населення до народного мистецтва та експонування робіт місцевих майстрів?
СМД: Дуже неоднозначне. Деякою мірою, байдуже. Інколи лунає теза, що це зайве в такий час – мов, не варто таке робити, бо зараз війна – треба вирішувати пов’язані з цим проблеми. Але загальне ставлення яким було кілька років тому, таким і залишилося. Ті, хто цікавився – цікавляться. Ті, кому було байдуже – так само не захоплюються мистецтвом.

ВБ: Чи змогла б змінити ситуацію поява там науково-популярних досліджень народного мистецтва?
СМД: Не знаю. Швидше всього, ці роботи привертали би увагу тих, хто вже «в темі». А зацікавити тих, кому то не потрібно, може лише їх особистий вибір.

***
ВБ: Ви проводите багато майстер-класів. Що це Вам дає?
СМД: Це можливість зі сторони глянути на свої методи роботи – зазирнути в їх глибини. Інколи в цій гнітючій атмосфері виникає зневіра та постає питання, чи варто взагалі продовжувати свою справу. Майстер-класи допомагають розвіяти сумніви, відновити впевненість. Це передача досвіду, обмін думками. Із цього багато чого виростає.

ВБ: Наостанок. У чому Ви бачите свою місію як митця?
СМД: Мабуть, у збереженні, розвитку та розповсюдженні українських традицій, культури. Для мене важливо, аби мої вироби давали щось людям, змінювали їх на краще.

Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко
Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко
Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко
Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко
Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко
Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко
Розмова зі Світланою Мєшковою-Давиденко

дивіться також

Розмова з Ольгою Пілюгіною

1 червня 2016

Розмова з Олександром Андрющенком

27 травня 2016

Розмова з Тетяною Коновал

16 червня 2016