Розмова з Миколою Симчичем

Розмова про вишиті ікони з Храму Погонської Богородиці, що на Івано-Франківщині.

Микола Симчич відомий як майстер вишиваного одягу. Один з найшановніших майстрів свого діла. Його вбрання є в колекціях багатьох відомих громадських діячів. Подекуди вироби Миколи Симчича можна побачити на панянках у світських хроніках. Воно вирізняється технічною вишуканістю. Майстер дуже відповідально ставиться до своєї роботи і тому має чудову репутацію.

На виставці « Орнаменти Буття » Микола Симчич представив частину праці всього свого життя – вишиті ікони з Собору Погінської Богородиці при монастирі Успення Матері Божої. Про цю унікальну серію ми вирішили поговорити окремо.

Наша розмова проходила за день до відкриття виставки. Пан Микола сидів на першому поверсі Центру Української Культури та Мистецтва. Ікони вже експонувалися. Майстер збирався з думками перед великим днем…

***

Володимир Білик : Як Ви почуваєтеся напередодні презентації виставки ?
Микола Симчич : Відчуваю ейфорію. Це щастя, що є така можливість показати свої роботи. Хоча я тут паралельно до виставки пані Геник. Але я хотів таким чином показати підтримку, повагу до її творчості.

Кожна така виставка демонструє, що її життя не пройшло дарма. Її працю будуть продовжувати довгі роки. Це допомагає мистецтву не згасати. Його будуть підхоплювати, розвивати. Цим я і займаюся. І сподіваюся, що й після мене це теж житиме. Важливо підходити до справи з розумінням часу і пам’ятати, що сучасність формується на основі старого коріння.

***
ВБ : Розкажіть про вишиваний іконостас ? Що для Вас це означає ?
МС : Вишиваний іконостас – це ціль життя. Колись це було лише в мріях, але тепер вони стають дійсністю.
Власне іконостас виконаний у техніці гуцульської різьби з інкрустованими орнаментами. У ньому є вишиті і мальовані ікони.
Частину мальованих ікон створив Володимир Сірко, але він з певних причин не зміг продовжувати роботу. Нині над іконами працює Олександр Охапкін. Отець Никодим із Храму Погонської Богородиці хоче, аби іконостас бачили не тільки там. Тому він дав благословення привезти закінчені фрагменти на виставку.

ВБ : Скільки часу Ви вже працюєте над іконами ?
МС : Робота над іконостасом ведеться з 2012 року. Можна сказати, що наразі закінчено приблизно тридцять відсотків від запланованого. Попереду ще роки роботи !

ВБ : Яка будова Вашого циклу ікон ?
МС : На виставці представлені два яруси – апостольський та пророчий. Всього має бути чотири яруси. Між першим та другим розташовуватиметься Таємна Вечеря. Дуже велика робота. Третій ярус зображає дванадцять богородичних свят – від Різдва, Непорочого зачаття до Успіння Богородиці. Четвертий ярус – царські ворота, з образами Христа Спасителя, Богородиці та святих Василя та Іосафата (монастирські святі). Також там мають бути образи євангелістів.

ВБ : Як Ви отримали пропозицію зробити іконостас ?
МС : Не знаю… Мене знайшов настоятель монастиря Успення Матері Божої – отець Никодим. Я був дуже здивований, бо він з’явився несподівано, без попередження. Я навіть не знаю, як він мене знайшов. Він прийшов до мене додому, сказав, що йому треба вишитий іконостас і запитав, чи можу я це зробити. Я був шокований, хоча це була моя мрія. Мої наміри зробити коли-небудь іконостас були задокументовані у книзі Тетяни Власюк « Порадницька Гостина ». Там згадується про це. Але я не думаю, що Никодим бачив цю книгу. Напевне, ця ідея літала у повітрі.

ВБ : Розкажіть про храм, у якому буде розміщений іконостас.
МС : У того монастиря дуже цікава історія. Він знаходиться у селі Погоня Тисменицького району Івано-Франківської області. Те село так зветься, бо в ХІІІ столітті, після навали монголо-татарів там переховувалися князівські загони. Після цього там був заснований чоловічий монастир Успення Святої Богородиці. Проіснував він до 1939 року, коли прийшли « совєти » і зробили з нього психлікарню. Церква змогла повернути собі будівлі вже аж після здобуття Україною Незалежності.

В отця Никодима давно зріла ідея побудувати Храм, бо там знайшли ікону Погонської Богородиці, яка відома своїми чудодійними якостями та нині зберігається у монастирі.

Храм дуже цікавий за архітектурою. Виконаний у народному стилі. Складається з двох ярусів. Перший з бетону, другий – з дерева. Я роблю оформлення вишивкою на другому. Там дуже цікавий інтер’єр – на стінах немає загальноприйнятих розписів. Просто гарні, чисті стіни, а на них – ікони.

***
ВБ : Як гадаєте, які виклики наразі стоять перед мистецтвом вишивки ?
МС : Вишивка – то дуже давнє явище в світовій культурі. Це мистецтво має жити, а не переходити на конвеєр. Глобалізація, потреба збільшення виробництва дуже шкодять рукотворності.

З іншого боку, зараз є певний духовний вакуум у суспільстві. Відбулося надзвичайно масштабне відродження національного духу. Повернулася в моду українська атрибутика. Вона стає більш загальноприйнятою. Але я боюся її вихолощення, спрощення до зовнішньої відповідності.

Нині можна придбати стилізації під вишивку або відтворення за схемами. Це неправильно. Я створюю вишиваний одяг для конкретної людини. Це завжди подорож у невідоме. Для мене важливо, щоб зміст одягу не деградував, бо у вишиваному одязі закладена вічність. Це оберіг, він має бути неповторним.

***
Виставка « Орнаменти Буття » триватиме до 16 квітня 2016 року
в Центрі Української Культури та Мистецтва. Вхід вільний.