Ірина Неруш

Як багато нам дають наші рідні! Ще змалечку дитина починає копіювати рухи та поведінку батьків. Мама вчить доньку господарювати, тато сина – розбиратись у техніці.

Вміння, які люди передають від покоління до покоління, мають велике значення. Завдяки цьому наш народ ще знає, любить і співає українські пісні, бо це наша культура та ментальність. Дівчина повинна була вміти вишивати та шити. Це – важливі критерії, що показували її як гарну господиню.

Ірина Неруш у 10 років побачила, як тітка в’яже кардиган з різнокольорової пряжі. Маленьку дівчинку це так захопило, що вона попросила і її навчити рукоділлю. Достатньо було показати один раз лицьові-виворотні петлі, і це стало улюбленою справою всього життя майстрині.

В`язання вже не покидало її ні на мить. Практично скрізь, де можливо, Ірина займається улюбленою справою, віддає всю себе, душу та серце. Підтримка рідних є важливим фактором успіху, тому майстриня радіє, що цього не позбавлена. В`язання для Ірини триває годинами, особливо, коли вона сидить у кріслі та дивиться улюблений фільм. Але процес створення виробу завжди непередбачуваний.

Майстер: Ірина Неруш. Фото з експозиції Всеукраїнської виставки в’язання «Тепла осінь» 2016

Майстер: Ірина Неруш. Фото з експозиції Всеукраїнської виставки в’язання «Тепла осінь» 2016

Майстриня бачить в голові модель, починає підбирати пряжу і береться до в’язання нового витвору мистецтва. Або ж, зовсім навпаки – коли купує нитки, то раптово виникає образ майбутнього виробу. Обов`язково в кожну річ вона вкладає частинку своєї душі. Постійно вчиться, бо впевнена в тому, що неможливо досягти досконалості, але спробувати можна.

Від участі у першій виставці в’язання в мистецькому форматі «Тепла осінь» отримала чудові враження – як від самої експозиції, так і від спілкування з організаторами, які змогли підняти українське в’язання на вищий рівень і зробити його справжнім мистецтвом. Також їй сподобалось, що представлені роботи багатьох майстрів, кожен з яких має свій стиль.

Прикраси, зв’язані гачком, сукні, сумки, рюкзаки, іграшки, які хочеться потримати у руках, справили на Ірину неперевершене враження. Особливо майстриня відзначила вироби Наталії Дмитренко. Сам факт участі у виставці дав їй не лише емоції, а й розуміння того, що, все-таки, варто займатись улюбленою справою і йти з нею по життю!