« СИВУ ДАВНИНУ ШАНУЄМО, НАД СУЧАСНІСТЮ ПРАЦЮЄМО, ПРО МАЙБУТНЄ ДБАЄМО … »

Facebook Twitter Google+ Linkedin

На широкий загал, у межах виставково-мистецького проекту « Сонячний Великдень-2013 », експонувались роботи легендарних карпатських майстрів із роду Шкрібляків.
Експозиція вражала розмаїттям. Здавалося б, дуже важко одному роду поєднати різьбу по дереву, ткацтво, вишивку. Але карпатським Шкріблякам це під силу. Це й не дивно, адже їх історія бере свій початок ще від Юрія Шкрібляка, 1822 року народження, який віртуозно займався бондарством і різьбленням по дереву, винайшов кілька технік різьби по дереву та здобув славу у всьому світі.
На Івано-Франківщині, між Косовом і Верховиною, розкинулося мальовниче гуцульське село Яворів. Наче чудовий різнокольоровий ліжник простягнулося на високих горах-горбах.
В усі пори року Яворів грає барвами всіх кольорів природи. Взимку покривається білосніжною ковдрою. Весна під спів пташок вдягає гори і дерева в зелені вишиванки. Літо ніжно пахне дощем, смерековою смолою, грибами та ягодами. Різнобарв′я кольорів та синь осіннього неба дає можливість зберегти в душі тепло на всю прийдешню зиму.
У такому чудовому краї в 1822 році народився класик гуцульського народного різьблення по дереву, родоначальник славної мистецької династії народних майстрів Юрій Іванович Шкрібляк. Проживши всього 62 роки, він зміг оспівати всю красу рідної гуцульщини в своїх різьблених тарілках, скриньках, рахвах, барильцях, підсвічниках та інших речах домашнього вжитку. Свій талант і мистецькі здібності Юрій Іванович передав своїм трьом синам : Василеві,Федору та Миколі.
Василь Юрійович був одним із засновників Вижницької школи різьби та металевої орнаментики. Федір Юрійович зі своїми синами продовжили родинні мистецькі традиції в виготовленні музичних інструментів та боднарстві, оздоблюючи їх різьбою.
Додаючи свої елементи в різьбі по дереву та виготовленні точених виробів продовжив творчість батька син Микола. За часів Австро-Угорщини його забрали до Відня оформляти палац австрійському цісарю Франсу Йосифу.
За належну поведінку і високі творчі здібності, цісар запропонував Миколі Шкрібляку титул і залишитися при дворі. Майстер, сидячи вечорами грав на скрипці наспівуючи сумні гуцульські коломийки. Почувши це, монарх відпустив Миколу, подарувавши йому скрипку, токарний станок і гроші, яких вистачило щоб дати п’ятьом синам освіту і купити землі для всіх дітей, він мав ще чотири дочки.
Далі родинні традиції перейняв син Миколи Федір. Його різьблення відрізнялося від батькових та дідових. Федір використовував суху різьбу та інкрустацію металом.
Великий внесок в продовженні мистецької династії та розвитку гуцульського різьблення по дереву зробив син Федора, правнук Юрія Шкрібляка, Дмитро Федорович Шкрібляк, член спілки художників СРСР, член спілки художників України, член Національної спілки народних майстрів України, заслужений майстер народної творчості, лауреат премії імені К.Білокур.
Роботи Дмитра Шкрібляка вирізнялися глибокою різьбою, інкрустацією кораликами, перламутром, баранячим рогом та металом. Його роботи експонувалися на багатьох міжнародних та місцевих виставках.
Зараз роботи Дмитра Федоровича зберігаються в багатьох музейних та приватних колекціях в Україні та закордоном. На території маєтку Шкрібляків, збереглася хата, збудована Федором Шкрібляком де і народився відомий майстер сьогодення Дмитро Федорович Шкрібляк.
Минуло більше півтора століття з часу перших публікацій про Шкрібляків, а родинне дерево продовжує давати нові пагони. Внук Дмитра Федоровича, Михайло, опираючись на орнаментальну спадщину своїх предків, намагається віднайти свій почерк в мистецтві художнього різьблення по дереву. Закінчивши Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, працює творчо. Приймає участь у виставках та виконує роботи на замовлення.
Жінки-Шкріблячки своїми витворами в народному мистецтві також прикрасили генеалогічне дерево родини. Серед них багато відомих вишивальниць, писанкарок, ткаль та ліжникарок.
Дружина Дмитра Федоровича Шкрібляка Василина була майстриня на всі руки. Барвисті ліжники, килими, рушники, скатерки, серветки, писанки радували і радують око шанувальників гуцульського мистецтва. Твори Василини Іванівни зберігаються в багатьох музеях України і зарубіжжя. Сорочки, вишиті її руками і зараз у вжитку односельчан.
Свій талант і вміння майстриня передала своїй дочці Олені і зятеві Михайлові. За тридцять років спільного мистецько-сімейного життя виростили нову, міцну родинну гілку-подружжя Прокоп’юк-Шкрібляк. Працювали в Івано-Франківському художньому комбінаті ткачами-надомниками.
На початку 1990-х Олена Дмитрівна вела гуртки з ткацтва в Косівській гімназії. Мали персональні виставки в музеях Косова і Коломиї. Приймали участь у міжнародних та місцевих виставках.
На даний момент подружжя Прокоп’юк-Шкрібляк працюють над збереженням історичної пам′ятки родини Шкрібляків, створивши на території маєтку де народився Д.Ф. Шкрібляк, культурологічну районну громадську організацію « Оседок родини Шкрібляків ».
На території є музей, майстерні з ткацтва та обробки дерева де проходять різні мистецькі заходи. Частими гостями на оседку є студенти мистецьких вузів, мистецтвознавці, туристи. Олена та Михайло намагаються передати свої знання дітям,внукам і тим хто любить творити красу на радість людям.

Адреса Центру Української Культури та Мистецтва :
Україна, м. Київ, вул. Хорива, 19-В
ст.м. « Контрактова площа » (вихід з метро в бік вулиць Верхній і Нижній Вал)
www.dolesko.com

Із питань отримання фотографій, відео-матеріалів, організації ексклюзивних інтерв’ю, сюжетів, цікавих та корисних матеріалів – звертайтеся до Ольги Музиченко за тел. : 097-98-22-783 або по е-mail : [email protected]