Світлана ДОЛЕСКО : "Я пишаюсь, що я українка !"

Антоніна Ісай
« Право киян » №4, від 23 травня 2012 р.

Нести древню культуру в маси – саме з такою метою в серці старого Києва, на Подолі, Світлана Долеско вирішила побудувати Центр Української Культури та Мистецтва. Спочатку ні чиновники, ні місцеві жителі не вірили, що на клаптику дорогої подільської землі виросте не готель чи банк, а культурний центр. Не зважаючи на усі перешкоди, його відкрили на радість співвітчизникам.

Центру бути

Численні протести, скарги в районну та міську адміністрації не зупиняли будівництво культурного центру. Світлана Долеско на усі перепони не звертала уваги і свято вірила – Центру української культури бути. « Високі посадовці справді були упевнені в тому, що ми будуємо не готель. І вони усіляко сприяли нам дати зелене світло. І досі сприяють. Але були і такі, що постійно твердили : « Під прикриттям місії по збереженню української культури вони збудують банк ». Тут вже доводилось переконувати в протилежному. Єдине, що не може не радувати, за час зведення центру ми не дали жодного хабара », – розповідає пані Світлана. Центр української культури та мистецтва гостинно відчинив свої двері для митців та відвідувачів 3 вересня 2011 року. За цей час тисячі українців та гостей з інших держав відвідали численні виставки та майстер-класи.

Меценат – це стиль життя

Проект цілком і повністю меценатський. Художники не платять за виставки, так само не платять і діти за відвідування майстер-класів з писанкарства, вишивання чи декоративного розпису. З дорослих гроші за майстер-класи беруть, але це цілком символічна сума. Як тут кажуть, на матеріали. « Сьогодні тих, хто готовий вкладати свої кошти в культуру анонімно, не так вже багато. Більшість бізнесменів хочуть виступати спонсорами, а справжніх меценатів можна перерахувати по пальцях. Над культурою меценацтва треба ще працювати », – каже Світлана Долеско. Однак і тих небагатьох вистачає, щоб Центр процвітав і щомісяця змінював виставки, щоб все більше діток могли відвідувати майстер-класи.

Культурі треба вчитись

З кожним днем охочих відвідати Центр усе більше. Часто його гостями стають іноземці. Американці, німці, росіяни, японці, французи тільки і чекають миті, щоб відвідати майстер-клас чи побачити виставку. Є серед відвідувачів і політики, відомі співаки, бізнесмени, міжнародні делегації. « Українська культура надзвичайно багата. Нам пощастило, зберігши свою культуру, увібрати усе найкраще із культури загарбницьких держав, які приходили на територію України. Не просто увібрати, але й трансформувати до наших потреб. Зараз акцент роблять на сучасне мистецтво, однак воно не може існувати без древніх коренів », – розповідає пані Світлана.

У Центрі від модерну не відмовляються, вдало поєднуючи традицію та сучасність. І головне, колектив Центру української культури та мистецтва усім цим ділиться із відвідувачами. « До нас на майстер-класи приходять багато дітей. Причому малеча може бути як із заможної сім’ї, так і з дитячого будинку. Однак творча атмосфера, що панує в Центрі, стирає грошові кордони, і ніхто не відчуває себе обділеним ».

Дорослі теж від майстер-класів не відхрещуються. Навпаки, Світлана Долеско мріє, щоб мамусі і татусі якомога більше навчались українському мистецтву, споконвічним українським звичаям та обрядам. Саме вони його будуть в подальшому передавати своїм дітлахам. « Звичайно, майстер з вишивки чи писанкарства дасть дітям цінні знання. Зовсім інша справа, якщо цьому їх навчатимуть батьки. Це ж рідна кров. Сімейні традиції треба берегти, особливо якщо вони стосуються нашої культури ».

Горді бути українцями

Патріотизмом ця мудра жінка не хизується. « Кожен українець має любити свою державу. Якою б вона не була. Передавати культуру від матері до дитини. Німці, англійці, італійці горді за свою країну та за її надбання. Чому ми не можемо так само пишатися ? Ми маємо з високо піднятою головою казати : « Я – українець ! »